СУСПІЛЬНІ ЗВ’ЯЗКИ УКРАЇНИ З СЕРБІЄЮ І ЧОРНОГОРІЄЮ У ХVІІІ СТ.

ВИСНОВКИ

Дослідження зв’язків України з Сербією і Чорногорією у XVIII ст. дає надзвичайно цінний матеріал для розуміння історичних основ дружніх стосунків між нашими народами. ХVIII ст. це період, коли, з одного боку, посилюється рух Російської імперії на південь до Чорного моря та активізується її політика на Балканах, а з іншого, - період, коли у Сербії, а згодом і Чорногорії, починається процес національно-культурного Відродження. На основі цих двох явищ, що співпали історично, спільності інтересів у боротьбі проти турецької агресії, етнокультурної та конфесійної спорідненості між східними й південними слов’янами починає формуватися ціла система різноманітних відносин між цими народами.
Особливе місце у розвитку цих відносин відігравала Україна. Українські землі знаходились у відносній територіальній близькості від південнослов’янських країн, були безпосередньо пов’язані з діями Росії проти Османської імперії. Через Україну проходили основні торговельні шляхи, які протягом століть зв’язували східнослов’янські землі з Балканським півостровом. Спорідненість походження, спільне коріння культур, що сягає в ранньослов’янську традицію, єдина православна релігія створювали сприятливі умови для взаєморозуміння й розширення зв'язків між українським та південнослов'янськими народами у XVIII ст.
Значний вплив на розвиток українсько сербсько чорногорських зв’язків справило переселення південних слов’ян на Україну. Воно сприяло поглибленню традиційних економічних, релігійних, політичних, контактів, ознайомленню південних слов’ян з досягненнями сучасної на той час української культури.
На початковому етапі становлення сербської та чорногорської національних культур розширення зв'язків із спорідненою культурою України мало велике значення. Вона стає у той час одним із джерел збагачення культурного життя Сербії і Чорногорії. 
Оскільки зв'язки України з Сербією і Чорногорією охоплювали різні сфери інтелектуального життя - мову, літературу, театр, філософську й історичну думку, освіту, художню творчість, можна говорити про комплексний вплив української культури на сербську та чорногорську.
Разом з тим не потрібно абсолютизувати роль українського культурного впливу. Основою розвитку нових тенденцій у сербській і чорногорській культурі були внутрішні сили, пов'язані з пробудженням національного життя, розвитком у надрах феодального суспільства нових буржуазних відносин. Зв'язки із спорідненою культурою українського народу сприяли тільки прискоренню й полегшенню національної диференціації, самовизначенню культур балканських слов’ян, відродженню, але вже на новому рівні, культурних традицій, близьких народам України, Сербії та Чорногорії ще у доосманський період. 
З усього розмаїття відносин України з Сербією і Чорногорією доцільно насамперед виділити зв'язки в галузі освіти, літератури й живопису, де плідний вплив української культури був найбільш рельєфним і формування й утвердження нових прогресивних тенденцій мало визначальний вплив на хід громадського й культурного розвитку сербського і чорногорського суспільства.
Зв'язки з Україною у галузі освіти сприяли становленню у Сербії і Чорногорії народної школи, поширенню культури серед широких мас, підготовці сербської і чорногорської інтелігенції, яка згодом сама включалася в активну пропаганду знань. 
Розвиток цих зв'язків сприяв ознайомленню сербів і чорногорців з досягненнями української и російської культур, а через них - з передовими європейськими просвітницькими ідеями, які стали доступними широкому колу сербів і чорногорців завдяки мовній спорідненості слов'янських народів. Контакти в галузі освіти сприяли дальшому прогресу літератури, мови, розповсюдженню на південнослов'янських землях книжок, надрукованих в Україні, розвиткові мистецьких взаємин між двома народами.
Зв'язки з Україною і Росією у галузі літератури й книгообміну мали велике значення для розвитку сербського і чорногорського красного письменства. Мова української книги тривалий час служила одним із джерел збагачення сербської і чорногорської мовної культури, а використання південнослов’янськими громадськими й культурними діячами антикатолицької й анти мусульманської аргументації українських письменників допомагало боротьбі балканських слов’ян проти асиміляторської політики іноземних держав.
Українська друкована й рукописна книга, що потрапляла до Сербії та Чорногорії, була водночас і витвором художньої культури. Прикрашена малюнками й гравюрами, вона несла не тільки ідеологічну, а й мистецьку інформацію, сприяла розширенню інтересу південних слов’ян до образотворчого мистецтва України.
Українсько-сербські зв'язки в галузі живопису сприяли кристалізації самобутньої сербської національної художньої культури, яка ввібрала кращі традиції народної творчості, а також елементи стилю барокко, що символізував для народів Південної та Східної Європи утвердження нового, світського світогляду.